Програму розглянуто та рекомендовано
до впровадження на засіданні циклової комісії
загальноосвітніх та соціально-гуманітарних
дисциплін
Полтавського фахового коледжу
Національного юридичного університету
імені Ярослава Мудрого
Протокол №6 від 22.02.2022р.
Розглянуто і схвалено педагогічною радою
Полтавського фахового коледжу
Національного юридичного університету
імені Ярослава Мудрого
Протокол №7 від 23.02.2022р.
ПРОГРАМА
та методичні рекомендації до вступного випробування
з дисципліни «Українська мова» для вступників
до Полтавського фахового коледжу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого у 2022 році
Правила проведення вступного екзамену з української мови
Для вступного диктанту добираються тексти, максимально насичені вивченими орфограмами й пунктограмами. За метою висловлювання це можуть бути тексти-розповіді, описи чи міркування. Проте частіше це тексти комбінованого типу, у яких органічно поєднуються елементи всіх типів з монологічною і діалогічною формою викладу.
Методика проведення вступного диктанту включає такі обов’язкові етапи:
- читання екзаменатором тексту диктанту в цілому;
- проведення лексико-семантичної роботи;
- читання речення логічно виділеними частинами (двічі кожну);
- перечитування викладачем речення в цілому – абітурієнти остаточно визначаються в пунктуації речення;
- роботи здаються вступниками одразу ж після перевірки за викладачем.
Після запису абітурієнтами тексту диктанту не можна залишати роботи для самостійної перевірки. Психологічно це обґрунтовується так: у ході написання тексту увага максимально концентрується, загострюється слух, активізується довільна пам’ять ( пригадується необхідний лінгвістичний матеріал), а вже під час самоперевірки розумова напруга спадає (і це цілком природно!), закрадаються сумніви, непевність у написанні і в результаті – правильне написання найчастіше виправляється на неправильне.
Важливе значення для успішного написання контрольного диктанту має рівень оперативної пам’яті абітурієнта – уміння утримувати і відповідно відтворювати на письмі по ходу диктування фрази, логічні частини тексту. Нерозвинена оперативна пам’ять збиває з колективного ритму письма, спонукає до перепитування, заглядання навкруги і врешті спричинює відставання.
Розвитку оперативної пам’яті приділяється увага у процесі проведення навчально-тренувальної роботи, зокрема застосування таких методичних прийомів, як вільні диктанти, перекази, навчальні диктанти, письмо по пам’яті тощо.
Вступ
Основною формою перевірки орфографічної та пунктуаційної грамотності є диктант.
Перевірці підлягають уміння: правильно писати слова на вивчені орфографічні правила та слова, визначені для запам’ятовування; ставити розділові знаки відповідно до опрацьованих правил пунктуації; належним чином оформляти роботу.
Тексти диктантів відображають розвиток сучасної української мови, історію, звичаї і традицію нашого народу, здобутки кращих представників людства у царині науки, освіти, культури, а також розмаїтий світ природи. Диктанти дібрані із художніх творі української класичної літератури, науково-публіцистичних статей відомих діячів науки і культури, журналістів. Тексти відповідають таким вимогам: змістовно цілісний, логічно завершений, ідейно навантажений уривок твору, зрозумілий і доступний абітурієнтам.
Лінгвістичне наповнення текстів відповідає вимогам навчальної програми з дисципліни «Українська мова». Вони включають вивчені орфограми й пунктограми у різних синтаксичних конструкціях (у простих, ускладнених і складних реченнях), при прямій мові тощо.
Тексти лексично багаті, але не перенасичені архаїзмами, неологізмами, діалектизмами, що могло б утруднювати їх сприйняття слухачами.
При написанні диктанту абітурієнти повинні знати:
- основні орфоепічні, орфографічні, пунктуаційні правила;
- морфологічні ознаки та синтаксичну роль частин мови;
- загальні відомості про просте і складне речення, однорідні члени речення, речення із вставними словами, відомості про відокремлені та уточнюючі члени речення, пряму мову.
Абітурієнти повинні вміти:
- дотримуватися норм українського правопису;
- знаходити вивчені орфограми, пояснювати їх;
- правильно писати слова з вивченими орфограмами;
- знаходити і виправляти орфографічні помилки;
- обґрунтовувати вживання розділових знаків за допомогою вивчених правил.
ЗМІСТ ПРОГРАМИ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
№ |
Тема |
1 |
І. Фонетика і графіка. Орфоепія і орфографія Звуки мови. Голосні і приголосні звуки. Приголосні тверді і м’які, дзвінкі і глухі. Подовжені звуки. |
2 |
Вимова приголосних звуків та їх позначення на письмі. Уподібнення приголосних звуків. Спрощення в групах приголосних. Чергування у-в, і-й. |
3 |
Правила вживання апострофа, м’якого знака. Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких приголосних та збігу однакових приголосних звуків. |
4 |
Написання слів іншомовного походження. |
5 |
ІІ. Будова слова, словотвір і орфографія Спільнокореневі слова і форми слова. Основа слова і закінчення змінних слів. Значущі частини слова: корінь, префікс, суфікс, закінчення. |
6 |
Вимова і написання префіксів з- (зі-), с-, роз-, без-, пре-, при-, прі-. |
7 |
Правопис складних і складноскорочених слів. |
8 |
Лексикологія і фразеологія. |
9 |
ІІІ. Морфологія і орфографія Поняття про самостійні та службові частини мови. |
10 |
Прикметник як частина мови: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. |
11 |
Числівник як частина мови: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. |
12 |
Займенник як частина мови: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. |
13 |
Дієслово як частина мови: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. |
14 |
Дієприкметник як особлива форма дієслова: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Активні і пасивні дієприкметники, їх творення. Відмінювання дієприкметників. Дієприкметниковий зворот. |
15 |
Прислівник як частина мови: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Ступені порівняння прислівників. Способи їх творення. |
16 |
Прийменник як службова частина мови. |
17 |
IV. Синтаксис і пунктуація Словосполучення. Будова і типи словосполучення за способом вираження головного слова. |
18 |
Просте речення. Види речень за метою висловлювання: розповідні, питальні, спонукальні. Окличні речення. Члени речення (підмет і присудок; присудок простий і складений; додаток, означення, обставина) і способи їх вираження. Прикладка як різновид означення. Порівняльний зворот. |
19 |
Речення двоскладні і односкладні. Різновиди односкладних речень. Повні і неповні речення. |
20 |
Однорідні члени речення. Узагальнююче слово при однорідних членах реченнях. |
Звертання і вставні слова (словосполучення, речення). |
|
Відокремлені другорядні члени речення (в тому числі уточнюючи). |
|
Складне речення, його типи. Складносурядне сполучникове речення. Складнопідрядне речення із сполучниками і сполучними словами. Основні види підрядних речень. |
|
Розділові знаки в складносурядному і складнопідрядному реченнях. |
|
Пряма й непряма мова. Цитата. Діалог. |
|
V. Відомості про мовлення Поняття про текст. Поділ тексту на абзаци. Мовні засоби зв’язку речень у тексті. |
Критерії оцінювання диктанту
Перевірка здійснюється за традиційною методикою.
Для проведення вступних випробувань у формі диктанту використовується текст, обсягом від 160 до 180 слів за 12-ти бальною шкалою оцінювання.
Диктант оцінюється однією оцінкою на основі таких критеріїв:
- орфографічні та пунктуаційні помилки оцінюються однаково;
- помилка в слові, яке повторюється в диктанті кілька разів, вважається однією помилкою;
- помилка на одне правило, але в різних словах, вважається різними помилками;
- розрізняють грубі й не грубі помилки, тобто такі, які не мають істотного значення для характеристики грамотності.
Під час підрахування помилок дві негрубі вважають за одну грубу.
До негрубих відносять такі помилки:
- у винятках усіх правил;
- у написанні великої букви в складних власних найменуваннях;
- у випадках написання разом і окремо префіксів у прислівниках, утворених від іменників з прийменниками;
- у випадках, коли замість одного знаку поставлений інший;
- у випадках, що вимагає розрізнення неі ні (у сполученнях: не хто інший, як…; не що інше, як…; ніхто інший не…; ніщо інше не…);
- у пропуску одного зі сполучуваних розділових знаків або в порушенні їх послідовності;
- у заміні українських букв російськими.
За наявності в диктанті більше п’яти поправок оцінка знижується на бал.
Нормативи оцінювання диктанту
Бали |
Кількість помилок |
Бали |
Кількість помилок |
1 |
15-16 і більше |
7 |
4 |
2 |
13-14 |
8 |
3 |
3 |
11-12 |
9 |
1+1 (негруба) |
4 |
9-10 |
10 |
1 |
5 |
7-8 |
11 |
1 (негруба) |
6 |
5-6 |
12 |
0 |
ШКАЛА ПЕРЕВОДУ ОЦІНОК ЗА 200-БАЛЬНОЮ СИСТЕМОЮ
Оцінка за шкалою 100-200 б. |
Оцінка за шкалою 1-12 б. |
200 |
12 |
190 |
11 |
180 |
10 |
170 |
9 |
160 |
8 |
150 |
7 |
140 |
6 |
130 |
5 |
120 |
4 |
110 |
3 не склав |
100 |
1-2 не склав |
У процесі підготовки до вступного випробування необхідно користуватися літературою (підручниками, посібниками), рекомендованими Міністерством освіти і науки України.
Рекомендована література для підготовки до іспитів:
- Авраменко, О. Було-стало: зміни в правописі / О. Авраменко. Київ: Видавництво Даринка, 2019, 40 с.
- Авраменко О. Збірник диктантів. 9 клас. ДПА – 2021. К.: Грамота, 2020.
- Авраменко Олександр, Тищенко Оксана. Українська мова. Правопис у таблицях, тестові завдання. К.: Книголав, 2018
- Козачук Г.О. Українська мова. Практикум. К.: Вища школа, 2014.
- Орфографічний словник української мови. Режим доступу: https://559.slovaronline.com/
- Фурдуй М.І. Українська мова. Практикум з правопису. К.: Либідь, 2004.
Зразок вступного диктанту
Нестор Літописець
Він прийшов до Києво-Печерської лаври сімнадцятилітнім юнаком і назавжди залишився там, щоб стати не тільки монахом-чорноризцем, а й батьком української історії.
Усі історики сходяться на тому, що Нестор був надзвичайно освіченою людиною, добре знав і давньоруські, й іноземні літописи, які читав в оригіналі.
Нестора часто називають літописцем. Це так, він справді писав літописи. Але правильніше було б назвати його письменником та істориком. Він дотримувався літописних форм і хронологічної послідовності викладу подій, але прагнення висловитися ширше та докладніше диктувало йому численні вставні оповіді в «Повісті временних літ». Це виходило за рамки загальноприйнятих тоді сухувато-ділових сказань. Так конкретизовано й художньо яскраво до Нестора не писав на Русі ніхто.
Серед багатьох людей поширена така думка: Нестор – єдиний автор «Повісті временних літ». Вона помилкова. Нестор звів в одне ціле різні літописи, створені його попередниками, творчо опрацював їх, збагатив своїм літописом – і з-під його невтомного пера вийшла цілісна і тематично завершена книга. Нестор був надзвичайно незалежною у своїх поглядах людиною – це часто викликало нарікання князів.
За М. Слабошпицьким (162 слова)