Українська мова, базова загальна середня освіта

Завантажити програму

 Програму розглянуто та рекомендовано  до впровадження на засіданні циклової комісії

загальноосвітніх та соціально-гуманітарних дисциплін

Полтавського юридичного коледжу Національного юридичного університету

імені Ярослава Мудрого 

Протокол №6 від 23.02.2021р.

 

Розглянуто і схвалено педагогічною радою Полтавського юридичного коледжу

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Протокол №7 від 24.02.2021р.

 

ПРОГРАМА

та методичні рекомендації до вступного випробування

з дисципліни «Українська мова» для вступників

до Полтавського юридичного коледжу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого у 2021 році

 

Правила проведення вступного екзамену з української мови

Для вступного диктанту добираються тексти, максимально насичені вивченими орфограмами й пунктограмами. За метою висловлювання це можуть бути тексти-розповіді, описи чи міркування. Проте частіше це тексти комбінованого типу, у яких органічно поєднуються елементи всіх типів з монологічною і діалогічною формою викладу.

Методика проведення вступного диктанту включає такі обов’язкові етапи:

  • читання екзаменатором тексту диктанту в цілому;
  • проведення лексико-семантичної роботи;
  • читання речення логічно виділеними частинами (двічі кожну);
  • перечитування викладачем речення в цілому – абітурієнти остаточно визначаються в пунктуації речення;
  • роботи здаються вступниками одразу ж після перевірки за викладачем.

Після запису абітурієнтами тексту диктанту не можна залишати роботи для самостійної перевірки. Психологічно це обґрунтовується так: у ході написання тексту увага максимально концентрується, загострюється слух, активізується довільна пам’ять ( пригадується необхідний лінгвістичний матеріал), а вже під час самоперевірки розумова напруга спадає (і це цілком природно!), закрадаються сумніви, непевність у написанні і в результаті – правильне написання найчастіше виправляється на неправильне.

Важливе значення для успішного написання контрольного диктанту має рівень оперативної пам’яті абітурієнта – уміння утримувати і відповідно відтворювати на письмі по ходу диктування фрази, логічні частини тексту. Нерозвинена оперативна пам’ять збиває з колективного ритму письма, спонукає до перепитування, заглядання навкруги і врешті спричинює відставання.

Розвитку оперативної пам’яті приділяється увага у процесі проведення навчально-тренувальної роботи, зокрема застосування таких методичних прийомів, як вільні диктанти, перекази, навчальні диктанти, письмо по пам’яті тощо.

 

Вступ

Основною формою перевірки орфографічної та пунктуаційної грамотності є диктант.

Перевірці підлягають уміння: правильно писати слова на вивчені орфографічні правила та слова, визначені для запам’ятовування; ставити розділові знаки відповідно до опрацьованих правил пунктуації; належним чином оформляти роботу.

Тексти диктантів відображають розвиток сучасної української мови, історію, звичаї і традицію нашого народу, здобутки кращих представників людства у царині науки, освіти, культури, а також розмаїтий світ природи. Диктанти дібрані із художніх творі української класичної літератури, науково-публіцистичних статей відомих діячів науки і культури, журналістів. Тексти відповідають таким вимогам: змістовно цілісний, логічно завершений, ідейно навантажений уривок твору, зрозумілий і доступний абітурієнтам.
 Лінгвістичне наповнення текстів відповідає вимогам навчальної програми з дисципліни «Українська мова». Вони включають вивчені орфограми й пунктограми у різних синтаксичних конструкціях (у простих, ускладнених і складних реченнях), при прямій мові тощо. 

Тексти лексично багаті, але не перенасичені архаїзмами, неологізмами, діалектизмами, що могло б утруднювати їх сприйняття слухачами.

При написанні диктанту абітурієнти повинні знати:

  • основні орфоепічні, орфографічні, пунктуаційні правила;
  • морфологічні ознаки та синтаксичну роль частин мови;
  • загальні відомості про просте і складне речення, однорідні члени речення, речення із вставними словами, відомості про відокремлені та уточнюючі члени речення, пряму мову.

Абітурієнти повинні вміти:

  • дотримуватися норм українського правопису;
  • знаходити вивчені орфограми, пояснювати їх;
  • правильно писати слова з вивченими орфограмами;
  • знаходити і виправляти орфографічні помилки;
  • обґрунтовувати вживання розділових знаків за допомогою вивчених правил.

ЗМІСТ ПРОГРАМИ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Тема

1

І. Фонетика і графіка. Орфоепія і орфографія

Звуки мови. Голосні і приголосні звуки. Приголосні тверді і м’які, дзвінкі і глухі. Подовжені звуки. 
Букви й інші графічні засоби. Алфавіт. Співвідношення звуків і букв. Звукове значення букв я, ю, є, ї, щ та буквосполучень дз, дзь, дж.
Склад. Наголос. 
Ненаголошені голосні, їх вимова та позначення на письмі.

2

Вимова приголосних звуків та їх позначення на письмі. Уподібнення приголосних звуків. Спрощення в групах приголосних. Чергування у-в, і-й.
Орфограма. Орфографічна помилка.

3

Правила вживання апострофа, м’якого знака. Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких приголосних та збігу однакових приголосних звуків.

4

Написання слів іншомовного походження.

 

5

ІІ. Будова слова, словотвір і орфографія

Спільнокореневі слова і форми слова. Основа слова і закінчення змінних слів. Значущі частини слова: корінь, префікс, суфікс, закінчення.
Найпоширеніші чергування голосних і приголосних звуків.

6

Вимова і написання префіксів з- (зі-), с-, роз-, без-, пре-, при-, прі-. 
Змінювання і творення слів. Основні способи словотворення в українській мові. Зміни приголосних при творенні слів.

7

Правопис складних і складноскорочених слів.

8

Лексикологія і фразеологія.
Поняття про лексику. Лексичне значення слова. Однозначні і багатозначні слова. Пряме і переносне значення слів. 
Синоніми, антоніми, омоніми. 
Загальновживані слова. Діалектні та професійні слова. Запозичені слова. Застарілі слова. Неологізми.
Поняття про фразеологізми. Фразеологізми в ролі членів речення. Диктант.

 

9

ІІІ. Морфологія і орфографія

Поняття про самостійні та службові частини мови. 
Іменник як частина мови: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Іменник: назви істот і неістот, загальні і власні назви. 
Рід, число, відмінки іменників. Типи відмін іменників. Незмінні іменники. Способи творення іменників.
Правопис відмінкових закінчень іменників. Правопис найуживаніших суфіксів. Велика буква у власних назвах.

10

Прикметник як частина мови: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. 
Якісні, відносні та присвійні прикметники. Повні і короткі форми прикметників. Ступені порівняння прикметників, їх утворення. Відмінювання прикметників. Способи творення прикметників.
Правопис відмінкових закінчень і найуживаніших суфіксів прикметників. Написання складних прикметників.

11

Числівник як частина мови: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. 
Числівники кількісні (на означення цілих чисел, дробових та збірних) і порядкові. 
Числівники прості і складні. 
Відмінювання кількісних і порядкових числівників. 
Правопис числівників.

12

Займенник як частина мови: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.
Розряди займенників. Відмінювання займенників. 
Правопис займенників.

13

Дієслово як частина мови: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. 
Неозначена форма дієслова. Види дієслів (доконаний, недоконаний). Способи дієслів (дійсний, умовний, наказовий). Часи дієслів. 
Дієслова І та ІІ дієвідмін. Особа і число (в теперішньому і майбутньому часі). Безособові дієслова. Способи утворення дієслів. Правопис дієслів.

14

Дієприкметник як особлива форма дієслова: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Активні і пасивні дієприкметники, їх творення. Відмінювання дієприкметників. Дієприкметниковий зворот. 
Безособові дієслівні форми на  –но, -то.
Правопис дієприкметників. 
Дієприслівник як особлива форма дієслова: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Дієприслівники недоконаного і доконаного виду, їх творення. Дієприслівниковий зворот. 
Правопис дієприслівників.

15

Прислівник як частина мови: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Ступені порівняння прислівників. Способи їх творення. 
Правопис прислівників.

16

Прийменник як службова частина мови.
Непохідні і похідні прийменники. 
Правопис прийменників разом, окремо і через дефіс. 
Сполучники як службова частина мови. 
Сполучники сурядності і підрядності.
Правопис сполучників разом і окремо. 
Частка як службова частина мови.
Формотворчі, заперечні та модальні частки. Написання часток бо, но, то, от, таки.
Не з різними частинами мови. 
Вигук як частина мови. 
Правопис вигуків.

   

17

IV. Синтаксис і пунктуація

Словосполучення. Будова і типи словосполучення за способом вираження головного слова.

18

Просте речення. Види речень за метою висловлювання: розповідні, питальні, спонукальні. Окличні речення. Члени речення (підмет і присудок; присудок простий і складений; додаток, означення, обставина) і способи їх вираження. Прикладка як різновид означення. Порівняльний зворот.
Розділові знаки в кінці речення. Тире між підметом і присудком. Розділові знаки при прикладках і порівняльних зворотах.

19

Речення двоскладні і односкладні. Різновиди односкладних речень. Повні і неповні речення. 
Тире в неповних реченнях.

20

Однорідні члени речення. Узагальнююче слово при однорідних членах реченнях. 
Однорідні й неоднорідні означення. 
Розділові знаки при однорідних членах реченнях.

 

Звертання і вставні слова (словосполучення, речення). 
Розділові знаки про них.

 

Відокремлені другорядні члени речення (в тому числі уточнюючи). 
Розділові знаки при відокремлених членах речення.

 

Складне речення, його типи. Складносурядне сполучникове речення. Складнопідрядне речення із сполучниками і сполучними словами. Основні види підрядних речень.
Складне речення з кількома підрядними.

 

Розділові знаки в складносурядному і складнопідрядному реченнях. 
Безсполучникове складне речення. Розділові знаки в безсполучниковому реченні. 
Складне речення з різними видами сполучникового і безсполучникового зв’язку. Розділові знаки в ньому.

 

Пряма й непряма мова. Цитата. Діалог.
Розділові знаки при прямій мові, цитаті, діалозі. 

 

V. Відомості про мовлення

Поняття про текст. Поділ тексту на абзаци. Мовні засоби зв’язку речень у тексті.
Поняття про стилі мовлення: розмовний, науковий, художній, офіційно-діловий і публіцистичний. 
Поняття про типи мовлення: розповідь, опис, роздум.

 

Критерії оцінювання диктанту

Перевірка здійснюється за традиційною методикою.

Для проведення вступних випробувань у формі диктанту використовується текст, обсягом від 160 до 180 слів за 12-ти бальною шкалою оцінювання.

Диктант оцінюється однією оцінкою на основі таких критеріїв:

  • орфографічні та пунктуаційні помилки оцінюються однаково;
  • помилка в слові, яке повторюється в диктанті кілька разів, вважається однією помилкою;
  • помилка на одне правило, але в різних словах, вважається різними помилками;
  • розрізняють грубі й не грубі помилки, тобто такі, які не мають істотного значення для характеристики грамотності.

Під час підрахування помилок дві негрубі вважають за одну грубу.

До негрубих відносять такі помилки:

  • у винятках усіх правил;
  • у написанні великої букви в складних власних найменуваннях;
  • у випадках написання разом і окремо префіксів у прислівниках, утворених від іменників з прийменниками;
  • у випадках, коли замість одного знаку поставлений інший;
  • у випадках, що вимагає розрізнення неі ні (у сполученнях: не хто інший, як…не що інше, як…ніхто інший не…ніщо інше не…);
  • у пропуску одного зі сполучуваних розділових знаків або в порушенні їх послідовності;
  • у заміні українських букв російськими.

За наявності в диктанті більше п’яти поправок оцінка знижується на бал.


Нормативи оцінювання диктанту

Бали

Кількість помилок

Бали

Кількість помилок

1

15-16 і більше

7

4

2

13-14

8

3

3

11-12

9

1+1 (негруба)

4

9-10

10

1

5

7-8

11

1 (негруба)

6

5-6

12

0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ШКАЛА ПЕРЕВОДУ ОЦІНОК ЗА 200-БАЛЬНОЮ СИСТЕМОЮ

Оцінка за шкалою   100-200 б.

   Оцінка за шкалою 1-12 б.

200

12

190

11

180

10

170

9

160

8

150

7

140

6

130

5

120

4

110

3 не склав

100

2 не склав

99

1 не склав

 

У процесі підготовки до вступного випробування необхідно користуватися літературою (підручниками, посібниками), рекомендованими Міністерством освіти і науки України.

        Рекомендована література для підготовки до іспитів:

  1. Авраменко О. Збірник диктантів. 9 клас. ДПА – 2020. К.: Грамота, 2019.
  2. Авраменко Олександр, Тищенко Оксана. Українська мова. Правопис у таблицях, тестові завдання. К.: Книголав, 2018
  3. Дияк О.В, Прудка В.М. Українська мова. Довідник для абітурієнтів та школярів.- К.: Літера ЛТД, 2011.
  4. Козачук Г.О. Українська мова. Практикум. – К. :Вища школа, 2008.
  5. Козачук Г.О. Українська мова для абітурієнтів: Навчальний посібник К. :Вища школа, 2007.
  6. Орфографічний словник української мови. – К.: Довіра, 1994.
  7. Словник-довідник правопису та слововживання ∕∕За ред. В.М. Русанівського. – К., 1996.
  8. Фурдуй М.І. українська мова. Практикум з правопису.-К.: Либідь, 2004.

 

     


                 

                          Зразок вступного диктанту

                                 Нестор Літописець

Він прийшов до Києво-Печерської лаври сімнадцятилітнім юнаком і назавжди залишився там, щоб стати не тільки монахом-чорноризцем, а й батьком української історії. 

Усі історики сходяться на тому, що Нестор був надзвичайно освіченою людиною, добре знав і давньоруські, й іноземні літописи, які читав в оригіналі.

Нестора часто називають літописцем. Це так, він справді писав літописи. Але правильніше було б назвати його письменником та істориком. Він дотримувався літописних форм і хронологічної послідовності викладу подій, але прагнення висловитися ширше та докладніше диктувало йому численні вставні оповіді в «Повісті временних літ». Це виходило за рамки загальноприйнятих тоді сухувато-ділових сказань. Так конкретизовано й художньо яскраво до Нестора не писав на Русі ніхто.

Серед багатьох людей поширена така думка: Нестор – єдиний автор «Повісті временних літ». Вона помилкова. Нестор звів в одне ціле різні літописи, створені його попередниками, творчо опрацював їх, збагатив своїм літописом – і з-під його невтомного пера вийшла цілісна і тематично завершена книга. Нестор був надзвичайно незалежною у своїх поглядах людиною – це часто викликало нарікання князів. 

                                                 За М. Слабошпицьким (162 слова)

 

 
Top